Ми з чоловіком жили щасливим сімейним життям, поки у нас не трапилося нещастя: чоловіка звільнили з роботи. У перший час я всіма способами його підтримувала, але потім зрозуміла, що підтримка йому не потрібна, адже він у мене і так не напружувався – жив у своє задоволення: я йому їсти готувала, речі прала, прасувала, він жив на всьому готовому, чого йому не вистачало? З часом я почала відчувати нестерпну втому до кінця дня.
Це було пов’язано з тим, що я крутилася навколо сина і чоловіка 24 години на день. Ні, ну серйозно, чоловік навіть вночі мене припахував то воду йому принести, то ще що. Одного разу ми з ним серйозно поговорили, він все зрозумів і сам, зібравши речі, пішов жити до своєї матері. Тоді я вже подумала, зможу відпочити трохи. Шиш з маслом! Мені золовка зі свекрухою стали надзвонювати. Ну, уявляю… у двійці жити вшістьох – справа така…
Спочатку свекруха просто кричала на мене, щоб я забрала свого чоловіка назад, потім, зрозумівши, що так нічого не вийде, вона вирішила укласти зі мною угоду: я забираю чоловіка назад, вони платять нам гроші кожен місяць, поки чоловік не знайде роботу. З чого б це мені погоджуватися? Ось прийде чоловік сам до мене зі своєю першою зарплатою – може і зміню своє рішення, а поки мене намагаються годувати тими обіцянками, якими годував чоловік у свій час.