Я вже півроку працюю диспетчером у ЖЕКу. Сиджу на дзвінках від мешканців та направляю робітників за скаргами мешканців. Електрики, сантехніки, слюсарі та ін. У диспетчерській жінка я одна, решта жінок сидить в іншій кімнаті. Поруч зі мною тільки мужики. Я ніколи не думала, що мужики такі балакуни, вважала чоловіків мовчунами. Але ці тріщать без угаву. Розповідають про своїх дружин (їх улюблені страви, їх вихідні, їхні хвороби, їх методи придушення благовірних), про подруг своїх дружин, про жінок, які мешкають в будинках , що обслуговуються нашим ЖЕКом.
Одружені все ж таки дотримуються якихось правил пристойності, а у неодружених, язик, що помело. Якої тільки брехні я не чула від них за ці місяці. Ну суцільні Казанови, а всякі там герої – коханці їм у підметки не годяться. Якщо навіть тисячна частка розказаного їми правда, то у всій окрузі немає жодної порядної жінки. При цьому їх розповіді рясніють такими подробицями, що аж погано стає. А мужики лише гогочуть, і підбадьорюють оповідача. Таке враження, що наші працівники влаштували змагання, хто сильніше нафантазує. І приз бочка пінного. Я вже кілька разів робила їм зауваження, просила не розпускати при мені язика. Так вони… ще й обурюються: “А де нам поrоворити? На вулицю виходити, чи що?”.
А як мені бути? Вуха затикати, щоб не слухати їхнього паскудства?! Спробувала поскаржитися директорові. Той спочатку навіть не зрозумів, про що я говорю. Коли ж до нього дійшло, то сказав, що я з нісенітницею до них лізу. “Вони свою справу роблять? Скарги на них від мешканців є? Ні? Так нема чого до них лізти. Закон не забороняє обговорювати жіночу стать!”. І далі додав, мовляв, вони цією балакниною стрес після спілкування з мешканцями знімають. Тому категорично заборонив мені смикати їх. “Працівники добрі! Ще звільняться, де я нових знайду?!” Не знаю що робити. Всім хороша робота, ось тільки ці вульгарні розмови бісять!