У мене була така звичка: я продавала поношені речі дочки, коли вона їх більше не носила. Але одного разу я вирішила зробити добру справу. Є в мене подруга, яка постійно скаржилася мені на те, що її брат дуже бідний, що не може купити дітям зимового одягу. Отож: зібрала я у великий пакет комбінезон, черевики, куртку, рукавички, шапки, светри – і віддала подрузі, щоб та передала сім’ї свого брата.
А наступного дня я заходжу на сайт, де зазвичай продавала речі своєї доньки, і бачу, що вся та допомога, яку я передала своїй подрузі – висить на цьому сайті. Я зателефонувала подрузі і попросила її зайти до мене у гості. Коли вона прийшла, я відкрила сайт, зайшла на сторінку дружини її брата та показала на речі. Подруга взагалі не здивувалася. Сказала, мовляв, а що тут такого? Ми виховуємо одну дитину, а там багатодітна сім’я, от вони й заробляють, як можуть.
А чому це ми з чоловіком повинні орати з ранку до вечора, щоб забезпечити свою доньку всім необхідним, а інші тим часом народжують по декілька – а потім шукають допомоги та підтримки у оточуючих? Подруга образилася і пішла, назвавши мене “безсердечною”. Але я впевнена, що вчинила правильно, і що більше цій сім’ї я не допомагатиму.