Я сама росла в сім’ї де була не одна. Я була старшою. Коли мені виповнилося 7 років, то мати нар одила молодшу доньку. Її назвали Машею. Спочатку мені було все одно, тому що я ходила до школи, а мама постійно була з маленькою Машею. Коли сестра навчилася повзати, а потім і ходити, то мама вийшла на роботу, а мені доводилося доглядати сестру. Я пам’ятаю, як сильно хотіла вийти погуляти зі своїми подружками, але не могла, бо треба було стежити за Машею. Я багато в чому обмежувала, батьки теж. Можна сказати, що з того моменту, як я стала нянькою для Маші, у мене закінчилося дитинство. Але Маша мене цілком розуміла. Вона почала поводитися добре. Все повторювала за мною, брала приклад.
У результаті ми стали найкращими подругами, як тільки Маша стала трохи старшою. І зараз у дорослому віці ми так і залишаємося не розлий вода. Зараз я маю свою сім’ю. І так сталося, що перша дитина у мене наро дилася саме донька. Я, коли їй виповнилося 5 років, то я виявилася знову ваrітною, і знову донькою. Я чудово пам’ятала свою дитячу образу з приводу вільного часу та особистого простору, тому одразу сказала чоловікові, що не робитимемо зі старшої доньки няньку. Але щойно донька дізналася про те, що у неї з’явиться сестричка, то одразу відреагувала негативно.
Почала кричати, мовляв ми її розлюбили, якщо нову дитину заводимо. Я думала, що все минеться. Але ні. Старша дочка просто ігнорує молодшу. Коли дитина намагається поговорити із сестрою, то отримує холодний ігнор. Я вже намагалася їх разом водити у якісь місця, розваги, подорожі. Але старша як не любить молодшу, так і продовжує. Нині старша донька вже закінчує школу та планує вступити до університету в іншому місті. Мої дочки так і не спілкуються одна з одною. Я дуже сподіваюся, що колись це зміниться.