Син у нас одружився 10 років тому. Те, що вона та ще тринька, я стала підозрювати з дня весілля. Син із дружиною на пару отримують 40 тисяч зарплати. А весілля зіграли на мільйон. Так захотіла наречена. Звідки в невістці це марнотратство – незрозуміло. Її батьки, як ми з чоловіком, живуть на не дуже високі зарплати. Ми намагалися умовити їх на весілля скромніше. Не змогли. На наш аргумент, що краще ці гроші вклали б в житло, син відповів, мовляв, ми поспішаємо події. – У нас попереду ціле життя. Встигнемо ще накопичити, – додав він. Молоді заявили, що збиратимуть на квартиру, тому подарунки, як на весілля, так і на наступні свята, воліють отримувати грошима. Це обнадіювало.
У нас із чоловіком були деякі накопичення. Думали подарувати синові на житло. Але ми поки що не стали їх дарувати синові, нехай самі спершу хоч щось назбирають. Відіграли весілля, стали жити в порожній квартирі у тітки нареченої. Те, що вони з такими витратами ніколи не нагромадять собі на квартиру, стало зрозуміло вже на новорічних святах. Тоді невістка хизувалась у сережках з діамантами. Чоловік їй подарував. А влітку вони поїхали відпочивати на море. Я насіла на сина з допитом на тему, на які шиші? Як виявилось, вони витратили подаровані гроші.
Я знову почала повчати його, що на першому плані у них має бути житло, а не цацьки з гулянками. Але син огризнувся: – Ми хочемо жити повним життям, а не гроші рахувати до ста рості… Більше я з ними питання про накопичення не порушувала. Нехай живуть як знають. А коли стало відомо, що вони чекають на дитину, ми на ті гроші, що збирали синові на квартиру, придбали двійку. Тепер вона здається. Кошти з оренди йдуть на погашення іnотеки. Але коли онук стане повнолітнім, перепишемо на нього. Щоб хоча б він (або вона) не блукав чужими кутами