Олена з дитинства була дуже скромною, поки її ровесниці крутили романи з ровесниками, Олена старанно вчилася. Олег став її єдиним чоловіком. Вони познайомилися на вечірці спільного знайомого, а потім і поженись. Через рік у них народилася донька. Жили начебто мирно, Олена була спокійною і господарської дружиною. Сімейну ідилію порушив як-то стукіт у двері. На порозі стояла молода дівчина. Вона нахабно подивилась Олені прямо в очі. -Вам кого? -Ви Альона? -Тоді вас. -Я прийшла вас попросити залишити Олега в спокої.
Ви його дружина за документами, а я по факту. Ми зустрічаємося вже рік, і я чекаю від нього сина! Йому просто шкода вас кидати, тому він ще не пішов. Не заважайте нашої любові! Після візиту цієї жінки Олена зібрала речі і плачучи поїхала до батьків. Вона весь час сподівалася, що Олег приїде, пояснить все, вибачиться, забере їх з донькою назад, але Олег так і не приїхав. Їй довелося самій виховувати дочку. Олег ніби просто забув про них. Він одружився на Даші, і у них з’явилися три сина. Минуло п’ятнадцять років.
Одного разу на порозі будинку Даші та Олега з’явилася молода дівчина з животом. -Ви Даша? – А що? -Ви повинні залишити Олега , ми з ним любимо один одного, і скоро у нас з’явиться спільна дитина. -Дівчина, ми одружені вже п’ятнадцять років разом! -І що? Хіба це перешкода справжньої любові? Чого ви дивуєтесь? Ви ж теж повели колись Олега з сім’ї! -Олена була цього варта! А я так просто не відмовлюся від свого щастя, я ще буду боротися за своє щастя! Міла виходила з під’їзду з усмішкою на губах. Вона відчувала, що помстилася за матір.