Є у нас в університеті викладач. Його усі студенти люблять. Семен Олександрович викладач від Бога. Він ось до кожного студента підхід знайти вміє і ставиться до всіх мало не так, як до своїх рідних дітей, дуже щиро. Він мені весь семестр казав: -Олено, ти дуже талановита, але чому до відмінної позначки не дотягуєш? А потім сам відповідав на своє ж запитання: -Бо часу мало приділяєш предмету! Знаю я, що ти підробляєш, але не час зараз, треба вчитися! Кинь ти цей підробіток. А я пояснювалася: -Ну як кинути? Не хочу я двадцять один рік у мами на шиї сидіти.
Їй і так складно! Він хитав головою. -Упевнений, що твоя мама хоче тобі кращого майбутнього і зовсім не проти буде тебе ще кілька років утримувати. Ось якщо ти за голову не візьмешся, я особисто твою маму навідаю і посkаржусь! Семен Олександрович живе у нашому районі та знає, в якому будинку я живу. Але я, зі зрозумілих причин його загрози, серйозно не сприймала. А даремно! Він серйозно якось до нас додому пішов, щоб мамі поскаржитися. Приходжу якось додому після роботи, і мама мені каже: -До речі, сьогодні до нас Семен Олександрович заходив. Дуже розумна людина! Справа у тім він каже, може ти кинеш цей підробіток, га? Я відмовила. Минає ще тиждень. Того дня я раніше з роботи вийшла і пішла додому.
Заходжу додому, а там Семен Олександрович, мій викладач психології, сидить у нас на кухні і уплітає за обидві щоки мамину гречку. Коли вони мене побачили, обидва одразу зніяковіли. -Олено, ти сьогодні рано! – зніяковіло пробурмотіла мама. -Ні, я вчасно! Виявляється, він після першого візиту ще кілька разів заходив, і вони з мамою подружилися. Щиро кажучи, я рада за маму. Він людина дуже гарна. А мама на щастя заслушовує. Після смерті батька вона вже десять років одна зовсім. Тільки одне бентежить, лають мене через підробіток із потрійним ентузіазмом тепер…