Моя подруга Лілія не відрізнялася особливою сором’язливістю. Вона без попиту могла спокійно прийти до мене посеред дня. Я, як людина, яка поважає чужий простір, чекаю такого ставлення і до себе, але від подруги такого не доб’єшся. Те, що Лілія приходила – ще добре, але коли вона приводила з собою свою молодшу сестричку… Справа в тому, що Діана – любитель повзати по чужих шафах і все приміряти, природно, без будь-якого дозволу. Поки ми з Лілією сиділи на кухні і пліткували про все і ні про що, її сестра приміряла мої вбрання і фарбувалась моєю недешевою косметикою.
На місці злочину я дівчинку не ловила, але щоразу після відходу «дорогих» гостей бачила, що всі речі лежать не на своїх місцях. Як би я не просила Ліану простежити за цим, вона лише говорила, мовляв, Діанка – дитина і від неї нічого не вимагатимеш. Якось усе зайшло надто далеко. Поки ми розмовляли з Лілією, Діана почала обшукувати мою кімнату на цікаві дрібнички, і її увагу привернув мій туалетний столик, на якому лежала моя косметика, креми, лосьйони та парфуми. Раптом ми почули гуркіт, а в моїй кімнаті знайшли всю прикрашену косметикою Діану.
Під столиком я побачила уламки флакона ще навіть невідкритих парфумів. Ці парфуми були дуже дорогі, і я чекала особливої нагоди, щоб відкрити їх, а тут таке. Звичайно, я зірвалася і висловила все, що накопичилося за весь цей час. Ліля знову захистила сестру, і вони пішли з мого дому ще й ображені на мене. Жодної компенсації я і не чекала. Я чесно всім серцем рада, що доля мене сама позбавила від таких людей. Мені такі подруги, як Ліля, і даремно не потрібні.