Протилежності притягуються? Можливо. Принаймні ми з чоловіком різко відрізняємося один від одного щодо спілкування з друзями та колегами. Мені досить пару разів на місяць посидіти з двома-трьома подругами у кафе, а з колегами поспілкуватися на роботі. Чоловікові необхідні регулярні зустрічі з друзями та колегами. Приміром, він щодня на годинку-іншу затримується з колегами в барі за кухлем пінного. А раз на тиждень, або в п’ятницю, або в суботу, він влаштовує сабантуй з друзями. У нас дома. Як ви вважаєте, мене такий стан справ влаштовує? Правильно – не влаштовує.
І причин море. По-перше, таким чином життя чоловік посадить печінку та стане інва лідом. По-друге, це підготовка їжі для зустрічі друзів у себе вдома, прибирання за ними. Ні. Я абсолютно не проти гостей. Раз на місяць прийму їх із задоволенням. Підготовка до зустрічі гостей є для мене стимулом для кулінарних експериментів. До пошуків нових рецептів. Але щотижневі посиденьки – це перебір. По-третє, я “жайворонок”. І годині до одинадцятої вже “клюю носом”. А наші гості розходяться годин до двох. Тож я не висипаюся. Ну і нарешті – витрати. Минулої суботи я закуповувалась продуктами на три тисячі. А гості не спромоглися принести з собою що-небудь. Я, звичайно, намагалася поговорити із чоловіком на цю тему.
Але він лише відмахнувся. – Вже краще вдома, за дружини. А невідомо де. Хто знає, на які подвиги нас потягне після застілля. Якщо дивитися в такому контексті, він, звичайно, має рацію. Але я не можу зрозуміти, хіба так буває, щоб люди мали стільки друзів. Або цих людей цікавить лише квартира, куди можна прийти, поїсти та випити на халяву. Втім, люди начебто нормальні. Милі та привабливі. І ще. Я боюся завести дитину. З такими навалами у мене ні часу, ні грошей на дитину не буде.