На сніданок для Андрія приготувала фірмові вареники. Довелося рано встати, щоби підготуватися. І тут він сидить, уплітає за обидві щоки мій витвір мистецтва і з набитим ротом видає: -До речі, Ленка з третього краще вареники готує. У них смак якийсь особливий. Я тоді завмерла. Чоловік зрозумів, що сказав зайвого, погляд у нього забігав. Він намагався придумати, як виправдатися, але не знаходив слів.
І коли ти встиг у цієї Ленки вареники з’їсти, якщо вона тільки місяць, як наша сусідка, і навіть я з нею до ладу не знайома?! Чоловік мовчав, нервово заламуючи пальці. Зрозумівши, що я відповіді від нього так і не дочекаюся, взяла тарілку з варениками і викинула їх у сміття. -Ось іди і їж їх у своєї Олени! -Маша, ну так просто вийшло, що вона мене пригостила … -Ага, вийшло …
Вішай цю локшину комусь іншому на вуха! По Олені видно, що вона та ще вертихвостка. Губи в червоний фарбує, спідниці носить короткі, тільки й думає, щоб чужих мужиків приваблювати. Та яка з неї господиня взагалі? Не знаю, спав мій ідіот із нею чи ні, але це однозначно розлучення. Як він посмів мої кулінарні шедеври порівнювати зі куховарством якоїсь Ленки! Яке неподобство! Моє жіноче самолюбство тепер пошкоджене.