З Миколою ми одружені вже сім років. Здавалося, що про сімейний бюджет ми домовилися давно. У нас все дуже просто. Я працюю викладачем англійської мови у школі, а чоловік мій офісний працівник. Він заробляє майже вдвічі більше за мене, тому ми домовилися, що їжу, комунальні послуги він нам фінансує. А моя зарплата йти на побутові дрібниці та мої витрати. Він хоче мати поруч із собою доглянуту та гарну жінку, а це коштує грошей.
Два дні тому він прийшов додому якийсь задумливий. Я тоді готувала вечерю. -Щось трапилося? Ти якийсь сам не свій. -Пам’ятаєш ти казала, що ми можемо народити дитину тільки тоді, коли візьмемо квартиру більше? -Ну так. У нашій комірчині не зможе ще дитина поміститися. -Я вирішив, що час настав. Нам уже двадцять сім років. Я приглушила газову плиту і обернулася до нього. -А гроші звідки візьмеш?
Продамо цю квартиру, на решту візьмемо кредит. Щоправда, доведеться трохи переглянути сімейний бюджет. Твоя зарплата має йти на їжу та комунальні послуги. -Колю, я категорично незгодна! Ти хочеш, щоб я перетворилася на недоглянуту бабусю? А як же моє укладання? Спа? Шопінг? -Доведеться відкласти це. Дитина ж важливіша! -Дитина – це добре. Але я не збираюся ставати пугалом через те, що тобі прямо зараз закортіло розсудитись. Чоловік після цього зі мною не розмовляє.