До весілля ми з моїми майбутніми свекрами не познайомилася з однієї простої причини: чоловік сам цього не захотів. Він завжди казав, що у нього напружені стосунки з батьками, проте, наскільки вони напружені, я дізналася на весіллі, куди родина чоловіка не прийшла. Ну, я не в свою справу не лізла… то була проблема батьків чоловіка, адже це вони позбавляли себе найдорожчого у житті… Загалом, мені було навіть ніколи думати про свекрів, адже я була в положенні, і мені своїх справ було достатньо. Протягом усієї ваrітності поряд зі мною був лише чоловік. Він пройшов через усі жахливі та щасливі моменти ваrітності зі мною, і ось на світ з’явилася наша дочка. Все було добре до одного моменту:
через місяць після виписки, на плановому огляді, нам повідомили, що у дочки вроджений вивих стегна. Нам із чоловіком було страшенно важко дивитися на те, як наш малюк мучиться. Але ми залишалися сильними, адже попереду не один місяць реабілітації. Одного разу ми втрьох гуляли міським парком. Раптом дуже несподівано до нас підійшли мати та сестра чоловіка. Це був перший раз, коли я їх побачила наживо. Я чекала від них будь-чого, але таких слів від свекрухи я точно не очікувала почути… – Чула у вас дочка-інв алід наро дилася. Ви ж знаєте, що ми з інва лідом вам допомогати не збираємось. Це не наша війна, викручуйтесь самі, самі таку породили. Чоловік почав кричати на матір, але я абияк його заспокоїла, і ми швидко повернулися додому. Вже вдома я міцно обійняла чоловіка, адже розуміла, наскільки йому боляче почути таке від рідної матері.
Через кілька місяців наша лялечка була абсолютно здорова і їй належало жити щасливим життям принцески, але нещастя тоді трапилося із золовкою. Якось свекруха зателефонувала чоловікові і сказала, що її дочка потрапила під машину, у неї зламані ноги та пошкоджено хребет. Їм терміново потрібні були гроші, інакше золовка так і залишилася б прикутою до інва лідного крісла. У нас тоді зовсім грошей не було, адже ми все витратили на лікування доньки, проте, якби вони у нас і були, чоловік би не віддав їх мамі, адже та сама сказала моєму чоловікові, що він може вважати себе сиротою і не чекати від них жодної допомоги.