Три роки тому у нас із сестрами були люблячі та дбайливі батьки. Зі старшою стосунку у мене не дуже складалися, з молодшою ми були ближчі. А три роки тому наша мама потрапила в ава рію та померла. Дуже важко було мені тринадцятирічній дівчинці прийняти думку, що мами більше не буде ніколи. Але я не могла цілком віддатися своєму горю. Адже треба було підтримувати молодшу сестру. Нами тоді ніхто особливо не займався. Старша сестра намагалася підтримувати батька. Тато дуже тяжко переживав свою втр ату. Настільки важко, що через тиждень після похо рону мами пішов слідом за нею. Інфарkт.
Ніхто з родичів не готовий був дбати про нас і, здавалося, у нас була одна перспектива – дитячий будиноk. Але друг батька дуже підтримував нас, допомагав продуктами. Виявилося, що він був зацікавлений моєю старшою сестрою і незабаром зробив їй пропозицію. Сестрі до вісімнадцятиріччя залишалося зовсім нічого. Друг тата пообіцяв, що в цьому випадку він і про нас з молодшою сестрою піклуватиметься. Не знаю, чи покохала моя сестра його чи порахувала, що це єдиний вихід для нас, але вона прийняла його пропозицію. І більш вдячну та трепетну дружину важко уявити. Вона буквально впивається своєю місією – піклуватися про чоловіка. Готова вставати ні світло, ні зоря, щоб приготувати йому сніданок.
Вечерю може розігріти кілька разів, чекаючи свого благовірного. Навіть сорочку йому вважає за потрібне прасувати за хвилину до того, як йому її одягати. Прямо не чоловік, а божество якесь. Здавалося б, мені що? Ну і нехай з ним гасає, якщо їй так подобатися. Але справа в тому, що вона і від нас вимагає такої ж уваги до її чоловіка . Адже він не дав нам пропасти, піклується про нас, от ми за це і повинні йому прислужувати. Так, нас не б’ють, навіть не особливо лають. Наш благодійник – досить забезпечена людина і ми нічого не потребуємо. Крім кохання. А ця вимога шанування дуже напружує. Мені скоро виповниться шістнадцять. І я маю намір вступити до технікуму та перебратися жити до гуртожитку. Ось тільки за молодшу переживаю.