Після роботи ми з чоловіком зайшли до супермаркету за продуктами. Коли вже стояли біля каси, несподівано зовсім незнайомий чоловік підійшов і подарував мені букет гарних троянд. Переді мною стояла пара з дітьми, їх він почастував цукерками. Дивно, але у чоловіка жодної реаkції на це не було. Я подякувала незнайомцю, і прийняла букет. Чи це нормальна? Звичайно, ні! Поруч стоїть чоловік, а квіти дарує незнайомий чоловік. Удома я поставила троянди у вазу, на що чоловік нічого не сказав. Я згадала свого першого чоловіка. Ми з ним прожили майже сім років, маємо спільного сина. Прожиті з ним роки я згадую як суцільний ж ах.
Він був патологічним ревнивцем, всі мої короткі спідниці та сукні з декольте вирушали у відро для сміття. А мені хотілося уваги та ласки від чоловіка, а не постійних сцен ревнощів. Із теперішнім чоловіком ми прожили десять років. За весь цей час він жодного разу не рев нував мене, я вільно можу носити те, що мені подобається, ходити з подругами в кафе. Ціную ці моменти. Живу в kоханні, у нашій сім’ї є повага один до одного та розуміння.
Я подумала, може йому просто зручно поряд із такою дружиною як я? Він не робить мені компліменти, не дарує мені квітів і в кіно ми давно не ходили. Свої обов’язки дружини я виконую добре: пру, готую, прибираю, дбаю про дітей. Я це роблю, бо люблю свою сім’ю! Мені це на радість. Звичайно, мені було б приємно отримати від чоловіка букет квітів чи запрошення до ресторану. Ми можемо без nроблем залишити дітей на моїх або його батьків. Так хочеться одягнути гарну сукню, прийти до ресторану, де вже накритий столик та випити вина. Я люблю свого чоловіка. Ми щоліта відпочиваємо на морі, взимку їздимо в гори, носимо гарний одяг. Мій чоловік не палить, не вживає алkоголь і займається спортом. Мрія , а не чоловік.