У дочки та її обранця однакові риси характеру. Він і вона ніколи не жили окремо від своїх батьків і не мають уявлення про те, що потрібно для самостійного дорослого життя. Ці дві товариські дитини, які завжди і в усьому залежали від своїх батьків, тепер мають намір заснувати свою власну окрему сім’ю. Я зовсім не уявляю, як це виглядатиме. Або вони переїдуть до батьків, або їхній шлюб розпадеться через шість місяців. Якою є мета в обох ситуаціях, виникає питання? Наша дитина обожнює мого чоловіка з тих пір, як вона була новонарод женою. Вона — його принцеса, і він готовий перетнути моря і гори, щоб зробити її щасливою. Звичайно, я не сперечаюся, це нормально. Однак він надто сильно балував дівчинку. Мій чоловік постійно вставав на бік дочки, коли я забороняла чи змушувала її щось робити. Він хотів би зробити це сам, нібито, «не перетворювати життя дитини на жа х».
На характері та звичках його доньки це, безперечно, відбилося. Зараз у нас 22-річна дочка, яка здатна сама приготувати лише чай та бутерброди, і при цьому біжить до батька за доnомогою під час усіх своїх труднощів. Ця зросла безпорадність дочки дратує мене. Скільки разів я намагалася змінити ситуацію, але вона завжди біжить до батька сkаржитися, а він за неї все вирішує. Я пояснюю йому, що наша дочка — доросла людина, яка має розвивати самостійність. Вона має вміти принаймні готувати сама, утримувати свій будинок і самостійно вирішувати деякі базові nроблеми. Чоловік завжди захищає її, говорячи, що коли вона почне виховувати свою власну дитину, то поступово все зрозуміє.
Через те, що дочка зустріла молодого хлопця, який так само не пристосований до життя, як і вона, тепер немає жодних перспектив для заміжжя. Уявляю цих двох безпорадних істот, які чекають, коли їхня мама прийде і нагодує їх, оскільки вони поняття не мають, як варити яйця. А що буде, якщо у них буде дитина? Я сказала чоловікові, що не підтримую цього союзу. Вона не отримає від нього жодних нових знань, він продовжуватиме те саме, що й зараз, тільки в іншому місці. Відправляти дочку заміж було б не страաно, якби поряд була людина, яка все знає та розуміє. Однак мій чоловік часто звинувачує мене у перебільшенні. »З ними все буде добре, вони самі в усьому розберуться». Оскільки його дочка виходить заміж, я не сподівалася, що він скаже щось інше. І я панічно думаю про те, що моя дочка повернеться із цього шлюбу з дитиною на наши шиї. А ми з чоловіком вже не настільки молоді, щоб тягнути немовля.