Світлана Семенівна з моменту знайомства не злюбила хлопця своєї дочки. – Що ти знайшла в ньому? Йому незнайомі поняття “совість, рішучість, розум”! Проганяй його! Але Ксюша дуже любила Стаса, до того ж, вже була вагітна. Тож вони розписалися таємно. Коли жінку поставили перед фактом, вона кинула на зятя такий погляд, що у того мурашки по шкірі пробігли. Але все ж таки молоді залишилися жити зі Світланою Семенівною. Теща вирішила позбавити зятя авторитету у дитини, коли вона народиться.
З самого народження онука (а потім і другого) бабуся оточила його любов’ю та турботою. При цьому вперто домагалася двох речей, любові до себе та ненависті до батька. Домагалася нашіптуванням онукам усіляких гидот про батька . Коли діти трохи підросли, Стас став помічати, що сини цураються його. – Ти просто мало буваєш удома, тому вони до тебе ще не звикли. – заспокоювала його Ксюша. Але правда розкрилася, коли старшому виповнилося чотири роки. Того дня Стас прийшов забрати сина з дитсадка. Хлопчик похмуро глянув на батька. – Бабуся сказала, що ти нас віддаси чужому дядькові, – сказав він. – Знаєш що, давай ми запитаємо у мами, чи правду каже бабуся… Уклавши дітей спати, Стас із Ксюшею вирішували, що можна зробити, щоб виправити ситуацію. Вирішили переїхати до матері Стаса. Наступного дня, сказавши. що мати у Стаса хвора, і за нею потрібен догляд, зібралися і переїхали до свекрухи. Звичайно ж, теща заперечувала, попереджала дочкау що свекруха їй життя не дасть.
Але її ніхто не слухав… – Ксюша, доню, ви колись назад збираєтеся? – Запитала мама вже через тиждень. – Я за вами дуже скучила. – Все залежить від тебе, мамо. Стас сказав, що якщо ти продовжуватимеш наклепувати дітям на батька, то ніколи. – Я на нього управу знайду! – Не зможеш! А якщо навіть спробуєш, я тебе зненавиджу, – сказала дочка і кинула слухавку. Через півроку Світлана Семенівна зрозуміла, що і дочка, і онуки без неї чудово обходяться. І вона нікому не потрібна. Усвідомила, що їй необхідно змінитися, щоб не залишитися однією… У двері подзвоніли. Стас відкрив. – Стас… Я була неправа… Пробач мені, будь ласка… – Проходьте, Світлано Семенівно.