— Я їду у відрядження, — сказав Антон дружині вранці. — Яке відрядження тридцять першого грудня?! — Вразилася дружина. — Їхати далеко, а мені треба бути на місці другого числа зранку, — сказав чоловік. — Тату, а ми сьогодні салют запускатимемо?! — Влетів прокинувшись, восьмирічний син на кухню. — Ні, синку, не цього разу… Антон їхав машиною до kоханки. Звичайно ж, дружина все зрозуміла, але не стала влаштовувати сkандалу. Мовчки сиділа на кухні, навіть не вийшла проводити. Перед його очима стояли сумний син і дружина, з німим докором у очах. Чим його так звабила Тома, що він втратив голову.
Так, молоденька. Ну так, симпатичне личко з очима чортівки. І все? Ну, вистачило ж у неї мізків, висунути йому ультиматум — або ми зустрічаємо Новий рік разом, або розлу чаємося! І він повівся! Зра див сім’ю! Антон згадав, що колись його батько також пішов купувати ялинку на Новий рік, але повернувся лише наступного дня. Як мама проплакала всю ніч… Чоловік хотів розібратися у собі. Зрозуміти, що його штовхнуло на цей навіжений крок?! Він виїхав на узбіччя, зупинився, вийшов із машини, закурив. Його Інна дбала про нього, його син радував батька своїм існуванням, а він покинув їх і поїхав до Томи.
Навіщо? Хто вона йому? Лише дівиця для тілесних втіх. Хіба вона може дати йому той душевний спокій, який Антон відчуває, повертаючись із роботи додому? До новорічного столу його Інна наготувала безліч смачних страв, а Тома напевно замовить щось доставкою. Антон сів у машину, розвернувся і поїхав назад. Дорогою зайшов до ювелірного, і купив браслет дружині… — Я вдома! — крикнув він, увійшовши до квартири. — А відрядження? — Запитала дружина. Антон відзначив її заплакані очі. — Скасували. — Підійшов до неї, обійняв, поцілував і сказав. — Мені ніхто, крім тебе не потрібний!