З дитинства мене вчили, що підтримувати родинні зв’язки та допомагати родичам потрібно. Я виросла у повноцінній родині. Мої мама та тато дуже добрі люди. На ж аль, у мене немає рідних братів та сестер. Проте в дитинстві я не відчувала нестачі в приятелях за іграм, я часто бачилася з двоюрідними братами та сестрами. У моєї тітки аж четверо дітей.
З дорослішанням спілкування трохи померкло, бо в мене з’явилися друзі за інтересами і поза спорідненим середовищем. Але я зберегла добрі стосунки із родичами. Тому коли двоюрідна сестра Катя попросилася до мене пожити, я не відмовила. Вона опинилася у дуже скрутній ситуації. Чоловік вигнав її з двома дітьми надвір. У Каті немає освіти та роботи. Вона попросилася пожити у мене, бо їй запропонували роботу.
Сама вона з області, а я мешкаю у столиці. Батьки після закінчення університету купили мені квартиру. Ми тут із моїм хлопцем живемо. -Я тільки якийсь час у тебе поживу, а потім знайду нам житло. Я не стала відмовляти людині у біді. Катя з дітьми переїхали до мене. Вона провалила співбесіду, на яку її запросили. -Я знайду іншу роботу! – каже Катя. Вже чотири місяці вона у мене живе. Діти в неї дуже пустотливі. Загалом жити з чужою людиною під одним дахом зовсім непросто. Катя навіть на співбесіди не ходить, сидить із дітьми.