Якось я залишила доньку з чоловіком, а сама поїхала відвідати батьків. Вони живуть у селі, яке знаходиться недалеко від міста. Я точно знаю, що можна спокійно довірити дитину чоловікові. Ми з ним і не таке практикували. Він чудово справляється з дитиною. Я збиралася залишитися на вихідні, а в понеділок повернутися. Але мені зателефонував чоловік у неділю і сказав, щоб я негайно поверталася додому.
Я одразу розпереживалася і помчала назад. Чоловік зустрів мене похмурим виразом обличчя. -Саша, що трапилося? Щось із Настею не так? Я вже встигла собі навигадувати всякого. -З Настею все чудово. А ось від тебе я такого не чекав! Я не зрозуміло дивилася на нього. -Це якийсь жарт? Про що ти?
-Робиш вигляд, що не розумієш, так? Як давно ти зрад жуєш мене з моїм братом? -З чого ти це взяв? -Ми випадково з ним зіткнулися у парку. І Настя вигукнула: «Тату, це ж мамин kоханець!» Тут я не витримала і засміялася. -Ти що забув, що сам завжди так жартуєш? Це ти так завжди Антона називаєш, ось дитина і запам’ятала. Ти серйозно думаєш, що чотирирічна дитина розуміє, що це таке? Просто не треба такі жарти жар тувати! Тут Сашко розгубився і почервонів.