Яке не справедливе часом життя! У мене було все: добрий чоловік, хата повна чаша, хороша робота, але не було в мене дітей. А ми по-різному намагалися! Жодних ме дичних протипоказань не було, але зачати малюка ніяк не виходило. Після семи років спроб я вже зневірилася. Чоловік був категорично проти усиновлення: -Якщо не судилося своїх мати, то й чужих не треба! Я не хочу дитину з незрозумілою генетикою вирощувати!
Думки про материнство мене не покидали. Сім років тому я сиділа на кухні, дивилася на ікону. Що висіла у нас на стіні, а в голові крутилося одне запитання: ”Ну за що ти так, га? ” Роздуми перервав стукіт у двері. На порозі опинилася моя недолуга сестра. -Алла, пивіт, я по справі! Вона безцеремонно пройшла всередину і плюхнулася на диван. -Мама мені гроші не дає на те, щоб дитину позбутися,-
Без церемоній почала Настя. -Ти ж даси? Нам усім очевидно, що мати з мене ніяка! Я ледве стрималася, щоб не завити від заздрощів. У Насті це було вже вп’яте! Вона нагулювала дітей від різних людей, а потім позбавлялася їх. І тут мене осяяло: -Настя, роди і віддай цю дитину нам, будь ласка. Я тобі багато грошей дам. Спочатку Настя відмовлялася, але коли почула цифри, легко погодилася. Так у нас народився син Слава. Мене не залишає страх, що Настя колись розповість йому, що ми нерідні батьки.