У моєї дружини, Ніни, були важкі пологи, тому вона ще кілька днів пролежала з нашою донькою в полоg овому будинку. Я кожен день дзвонив їй, і ми розмовляли годинами, дружина все розповідала, як забавно наша донька знайомиться зі своїми ручками, як змінюється колір її очей по кілька разів за годину. Там моя Ніна завела собі подружку, 19-річну дівчину з важкою долею. Вона постійно плакала, і через кілька днів Ніна домоглася від неї відповіді на питання, що ж з нею сталося.
Виявилося, на дівчину напав чоловік, коли вона поверталася додому пізно ввечері. На щастя, її помітив двірник, і викликав по ліц ію, але найжа хливіше вже сталося. Через кілька тижнів дівчина дізналася, що ва гітна. Від дитини позбутися їй заборонили: був ризик, що після цього вона в житті не зможе зава гітн іти. Ось дівчина і мучилася. Коли вона народила хлопчика, Ніна зраділа більше неї. Хлопець був таким славним, дружина щодня мені про нього розповідала. Моя Ніна пояснювала молодій подружці, що діти – щастя. Вона розповіла, якою бажаною і довгоочікуваною дитиною є наша дочка, але все було марно.
Дівчина залишалася при своєму: вона збиралася відмовлятися від дитини. – Може, ми Сергійка теж заберемо? Він такий гарний… до того ж, діти не винні в тому, як склалося життя їхніх батьків… – сказала дружина під час однієї телефонної розмови. Я цілий день про це думав, оцінював всі ризики, можливі результати, і прийняв рішення. На наступний день я зателефонував дружині. – Кохана, з нетерпінням чекаю, коли ж привезу тебе з нашою донькою і синочком додому.