Наших людей хлібом не годуй, дай по лаяти владу. Вони й такі, вони й сякі. Звичайно, для справедливого, праведного гніву у населення є багато причин. Але іноді й саме населення чинить по-свинськи. По-свинськи, бо мова йтиме про чистоту нашого невеликого містечка. В якесь століття наша мерія спромоглася на хорошу справу. Поставила в нашому спальному, віддаленому районі, поряд зі звичайними контейнерами для сміття, спеціальні контейнери, на яких великими літерами написано – “Для пластику, скла і паперу”. Я спочатку зраділа. Тому що сама вже давно поділяю сміття: скло в один пакет, пластик в інший пакет, папір у третій.
Все це зберігаю на балконі. Потім раз на місяць, коли приходять волонтери, віддаю їм. Погодьтеся, що зберігати сміття, хай навіть не смердюче, на балконі, не так вже й зручно. Але тоді іншого рішення не було. А зараз з’явилося. Начебто в нас населення грамотне. І якщо навіть не читають Достоєвського чи Булгакова, то ці чотири слова мають прочитати. Так ні, в цей помаранчевий ящик (навіть кольором відрізняються від простих контейнерів для сміття) норовлять кинути звичайне сміття. Хтось скаже, це через те, що стандартні контейнери переповнені.
Як би не так. Вони стоять поряд порожні наполовину. Сьогодні виношу сміття і бачу, як якась тітка кидає в помаранчевий контейнер звичайне сміття. Зробила зауваження. Ви думаєте, вона зніяковіла? Як би не так. Обклала мене так, що портові вантажники почервоніли б від сорому. Надрукувала оголошення з проханням розділяти сміття та класти у призначений контейнер. Розмножила на принтері, розвісила всіма під’їздами. Вже наступного дня частина з них була зірвана. А ще за місяць зникли й помаранчеві контейнери. Очевидно, влада вважала, що наші співгромадяни не варті благ цивілізації. Ну що ж, у цьому конкретному випадку важко оскаржити рішення влади. А я знову збираю пакети із вторинною сировиною у себе на балконі.