У моїй сім’ї було прийнято «поважати» жінок. Лапки тут дуже доречні, адже повага це виявлялася в таких речах, як балувати дівчинку і принижувати хлопчика. Батьки завжди купували моїй сестрі все. Під словом «все» я маю на увазі взагалі все, адже я не пам’ятаю і одного випадку, коли сестра чогось хотіла, а батьки це їй не купували. Мама своїй принцесі ніколи ні в чому не відмовляла. Мені іноді здавалося, що я був чернеткою перед народженням сестри. Тато у будинку взагалі права голосу не мав, а мама намагалася мене просто не помічати. Сестра вступила до медичного університету, але вона вступила не самотужки, а за гроші, які мама ще перед іспитом заплатила її майбутньому ректору.
Вона вилетіла після другого курсу, але суть не в цьому. Поки одна дитина отримувала все, друга, тобто я, викручувалась сама. Я дуже старанно вчився і вступив до університету на інженера. З 16 років я працював і до вступу зміг накопичити на орендоване житло, а потім і в іншому місті, де знаходився мій універ, знайшов роботу і потихеньку налагодив свій побут. Невдовзі я зустрів Машу. Вона стала моєю першою і єдиною любов’ю, з якою я й одружився. Наступного року мій син закінчить універ, а дочка тільки надійде. 2 місяці тому не стало мами.
Вона, як і слід очікувати, залишила все своє майно сестрі. З сестрою я не дуже спілкуюся, адже з дитинства та різниця не давала нам навіть спокійно поспілкуватися, а в дорослому житті ми просто не мали часу один на одного. Нещодавно я спіймав себе на думці, що я взагалі не злюся ні на матір, ні на сестру тим більше. Мама це мама, а батьків ми не обираємо. А щодо сестри… хіба вона винна в тому, що наша мама ставила таку різницю між нами?! Думаю, було б безглуздо звинувачувати її в різних стосунках наших батьків до нас.