Скільки пам’ятаю себе, від мене постійно щось вимагали. У дитинстві батьки вимагали добре вчитися у школі, щоб вони могли пишатися мною. Після школи вимагали гуляти з молодшим братом, потім робити з ним уроки, стежити, щоби він не потрапляв у якісь історії. Вступив я в інститут проти своєї волі, оскільки батьки казали, що я маю здобути вищу освіту. Коли настав час одружитися, я мав вибрати дівчину з доброї родини. А потім я мав одружитися, бо так заведено. Можливо, я повинен був відстоювати свою точку зору, тільки ріс я в такій сім’ї, де на мою особисту думку просто начхати хотіли.
Зараз я роз лучений. Але за час шлюбу ми батьки двох дітей, які мають зараз свої сім’ї. Шлюб у мене був жахливий, оскільки жив я з жінкою, яку не любив. Зараз мені вже за 50. Озираючись на прожите життя, я роз умію, що прожив його даремно. А все тому, що робив те, що мав робити, що вимагали від мене. І тільки зараз я почав жити для себе. Більше не дивлюся на цінники і купую все те, що мені хочеться. Давно хотів так чинити. Дивно, але з моїми змінами я став помічати, що й коханна стала по-іншому ставитися до мене. Діти напрошуються у гості, хочуть проводити зі мною якнайбільше часу.
Пройшло півжиття, і я тільки зараз усвідомив, що це означає щастя. Я не лізу в життя дітей, дзвоню зрідка. Здебільшого дзвонять вони. Якщо їм потрібна допомога, я допомагаю, але ніколи не лізу з порадами. Не витрачаю часу на людей, з ким я не хочу спілкуватися. Можливо, людині варто прожити півжиття, щоби все це зроз уміти. Але моя порада : починайте раніше .