У нас є співробітник Костик. Саме Костик, бо надто багато честі для нього буде називатися повним ім’ям. Як фахівець він повний нуль, але зате як лизоблюд начальства – тут він поза всяких конкуренцій. Сам, поза команди, ніяких проектів він не вів. Його заштовхують в ту чи іншу команду. Весь день він сновигає туди-сюди. То кава, то перекур. Але у нього нюх на начальство. Варто тому подумати, що непогано б проконтролювати роботу підлеглих, як Костик вже сидить на робочому місці, і з розумним виглядом витріщаєтся в монітор. Тому його вже не беруть ні в одну команду. Навіщо комусь зайвий баласт.
Зате до начальства він вхожий. Стукає, напевно. Ми з Ніною готували свій проект півроку. Почали разом, але потім колега пішла в декрет і до розуму доводила його я одна. І ось проект практично готовий, залишилися кілька штрихів. Але тут зах vорів мій син. Я подзвонила замовнику, уточнила, чи можна відстрочити здачу проекту на пару тижнів за сімейними обставинами. Замовник дав добро, і я зі спокійною совістю пішла на лі. kа pняний. Повертаюся, і тут з’ясовується, що Костик підметушився, і домігся того, що проект передали йому і він вже успішно його захистив. З’ясовувати стосунки з цим нікчемою не мало сенсу, і я пішла до начальника відділу. Той встав в позу і почав захищати свого улюбленця:
– Я ж не можу гадати на кавовій гущі, скільки ти просидиш на ліk а pняному? Робота від цього страждати не повинна. Зараз я знову на ліk a pняному. Ні, мамо, на цей раз змогла б посидіти з онуком. Але я навмисне взяла тайм-аут на роботі. Веду переговори з фірмою-конкурентом. Там мені пропонують зарплату на двадцять відсотків більше. Залишилося уточнити пару моментів, і я звільнюсь з колишньої роботи. А колишній начальник нехай працює з Костиком.