Марина та Ігор зіграли весілля два роки тому. Батьки з обох боків тоді скинулися та зробили молодим шикарний подарунок – двокімнатну квартиру. Ремонту квартира не вимагала, але була порожньою. Молодята купили собі ліжко стіл та стільці. На цьому вирішили поки що обмежитися, піднабрати грошей і обставити квартиру всім необхідним. Минуло два роки. За цей час Марина з Ігорем не змогли купити меблі в свою квартиру, ані накопичити грошей. Марина впевнена, і цілком обґрунтовано, що винна у цьому машина чоловіка. Справа в тому, що у Ігоря є старенька машина, на утримання якої в робочому стані йде практично вся його зарплата. Живуть чоловік із дружиною на зарплату Марини, якої ледве вистачає на повсякденні витрати.
Батьки Ігоря, після подарованої квартири, одразу заявили, що більше допомагати не в змозі, бо їм ще про молодшу доньку дбати треба. А от батьки Марини почекали, подивилися і вирішили допомогти дочці. Вони, на День народження дочки, подарували їй кухонний гарнітур. А потім, через півроку, подарували шафу. Марина раділа подарункам як дитина. Зрозуміло, дівчині набридло жити як у таборі. Жінки все ж таки більше заточені під затишок та комфорт. А ось Ігор хмурився, хмурився і нарешті завів розмову із дружиною. – Мені не подобається, що твої батьки нам допомагають.
Виходить, що я ні на що не придатний, – сказав він дружині. – Тобто? Вони ж не у борг дають, не вимагають повернення. Вони роблять подарунки. А “дарованому коню в зуби не заглядають”. Подарунок, він є подарунок. Ні відмовитись, ні висловити невдоволення не маєш жодного права. Тим більше, що якість, що у кухонного гарнітуру, що у шафи відмінна. І нам вони були потрібні як повітря. Тож чим ти незадоволений. – Тим, що ці меблі я мав придбати сам. – Так придбав би.Ігор уже три дні ходить скривджений. А чого на правду ображатись?