На третьому курсі я познайомився з Богданою. Вона була дуже веселою і милою дівчиною, тому ми відразу пороз умілися. Незабаром я зрозумів, що повинен зробити все можливе, щоб ця дівчина мене полюбила. Купував подарунки, водив по кав’ярнях. Чесно кажучи, мені було з нею не дуже легко. Богдана була гіперактивною дівчиною, котра ніколи не сиділа на місці. Іноді мене навіть лякала її спонтанність: вона могла сидіти на дивані та дивитися серіал – і раптом підстрибнути з думкою про те, що нам час кудись іти веселитися. Через кілька місяців ми дізналися, що чекаємо на дитину. Моєї радості не було меж.
І я був розл ючений, коли зроз умів, що Дана не поділяє мого щастя. Вона сказала, що хоче позбутися дитини. Я витратив усі свої сили, щоб переконати її. Через 9 місяців у нас наро дилася донька Поліна. На ж аль, наша сім’я проіснувала лише 2 роки: Дана зібрала речі та пішла, залишивши мене з дитиною. Спочатку мені було з донькою дуже важко. Але я намагався зробити все можливе, щоб вона не відчула відсутності одного з батьків. Так як мені потрібно було утримувати мою малечу, це стало для мене мотивацією, щоб відкрити власний бізнес. Точка ремонту автомобілів стала нашим порятунком. Поліна виросла, навчається на лікаря, я пишаюся нею. Нещодавно Поліна привела до нас хлопця додому.
Сказала, що його дуже любить. Коли я почав ро зпитувати про його життя, дізнався, що він нічим не займається, живе у гуртожитку. Я зрозумів, що хлопцеві не потрібна дівчина, а мої гроші. Звичайно, сказати про це прямо своїй доньці я не міг, тому вирішив вчинити хитріше… Якось я запросив цю пару на вечерю до ресторану. Вдав, що мені потрібно повідомити їм тривожну новину. Я сказав, що податкова заарештувала всі мої рахунки і всі наші точки на межі банкрутства. Наступного дня донька прийшла до мене у сльозах: хлопець повідомив, що їм треба роз лучитися. Жа ль Поліну, звичайно, але краще зараз – ніж буде пізно…