Я збираюся поділитися з вами історією, за яку багато хто мене засудить і назве поганою дочкою, але рекомендую дізнатися мою історію цілком і вже потім робити висновки. Я здала свою маму в будинок для людей похилого віку. Так, звучить жахливо, мені навіть паршиво було писати це речення, але знайте: я це зробила заради її блага. Справа в тому, що моя мама вийшла за мого батька в 40. У неї довго не виходило заваg ітніти через вік, але у мамині 44 їм це вдалося, і я нар 0дилася, коли мамі було 45. Ось так і вийшло: коли мені було 33, мамі було 78. Через свій вік мама стала забувати елементарні речі і поводитися, як дитина.
Уже бував випадок, коли мама виходила з дому, і потім мені доводилося підключати поl іцію до її пошуків, а її знаходили в якомусь парку, де вона спала на лавці. Якось я повернулася додому, а плита на кухні включена, на ній стоїть каструля, а в ній був суп, вода з якого вся випарувалася, а решта вже міняла колір на чорний. Мами вдома не було, а я тоді й думати не хотіла, що могло статися, якби я не повернулася того дня раніше, ніж звичайно. Старенькі з нашого під’їзду мені сказали, в якому напрямку пішла мама, і я, по їхнім вказівкам, зустріла маму в сусідньому дворі. – Ох, я хотіла собі супчика підігріти, забула … – сказала мама, схопившись за голову.
Це стало точкою неповернення. Я поговорила з мамою, і вона сама сказала, що розуміє, що її проблеми з пам’яттю можуть призвести до плачевних наслідків. Я знайшла найкращий будинок для людей похилого віку в місті, відвела маму туди. Їй загалом теж усе сподобалося. Я заплатила на рік уперед. Після цього я нарешті почала будувати своє особисте життя, але й про маму не забувала. Я їду до неї раз на тиждень чи два. Їй все подобається, а я спокійна, що про маму піклуються, і з нею нічого не станеться, поки я буду працювати.