Ми з Лікою влаштували змагання, хто краще з першого ж класу. Років зо три мірялися всім, чим можна. Потім потоваришували, і я відійшла від цих “змагань”. А ось Ліка ні, досі хоче скрізь і в усьому бути хоч трохи, але попереду мене. Я давно перестала б з нею спілкуватися взагалі. Але вона справжній друг – завжди підтримає, допоможе. Тому на її заскоки я перестала звертати увагу. Після школи Ліка влаштувала перегони: хто раніше знайде собі парубка; хто раніше вискочить заміж; придбає машину; стане власником власного житла…
Навіть хтось із нас раніше наро дить, стало для неї предметом гонок. Я заміж вийшла через місяць після Ліки, завагітніла через три місяці після неї. Бачила, як у її очах блищало почуття перемоги. А ось коли ми стали власниками квартири на півроку раніше, ніж Ліка із чоловіком, то в її очах стояло почуття розчарування. З наро дженням дітей змагання перейшли на новий рівень: чия дитина швидше сидітиме, раніше ходитиме; хто з наших дітей першим почне говорити, навчиться рахувати… Я ці її гонки не хвилюю, мені важливо, щоб моя дитина росла здоровою і розвиненою. А коли він почне ставити запитання, місяцем раніше чи місяцем пізніше – мене це зовсім не хвилювало. Цього року дітям йти до першого класу.
Почуття азарту вже захопило Ліку. Адже у школі стільки можливостей для змагань . Ми разом поїхали купувати шкільне приладдя. Я для свого сина обрала немаркий місткий рюкзак з твердою спинкою. Ліка вибрала яскравий і дорожчий. Те саме повторилося з іншим шкільним приладдям – подруга купувала те ж саме, але трохи дорожче. Причому, якщо я в основному орієнтувалася на думку сина, то вона зовсім не зважала на бажання дитини. Я й надалі діятиму згідно з інтересами та нахилами свого сина. Гуртки, секції, репетитори… А ось Ліка, я впевнена, буде дивитися, куди ми віддали дитину, і поведе туди свого сина, незалежно від того, чи подобається це дитині чи ні.