Ми із чоловіком на півроку переїхали пожити до його батьків. Справа в тому, що в нашій новенькій квартирі зараз триває ремонт. Я ваrітна, так що дихати фарбою та пилом не можна. У мене з батьками чоловіка завжди були добрі стосунки. Вони в нього дуже добрі люди. Батько свого часу створив успішний бізнес, вони легко купили чотирикімнатну квартиру, щоліта їдуть відпочивати загороду. Наразі батько вже у віці, немає таких успіхів як у молодості, але все одно вони живуть краще середнього. А мати чоловіка постійно сиділа вдома.
То дітей виховувала, то господарство вела. На роботу особливо не поспішала. Їй подобалося сорочки та костюми чоловікові гладити. А ще у квартирі живе сестра чоловіка – Віка. Вона моя ровесниця, але поки що заміж не збирається. Віка працює адміністратором у дитячому центрі. Два дні працює – два дні вдома. Свекруха попросила мене допомагати їй по дому. Я все розумію, все ж таки квартира велика, а вона одна не встигає. Тож поки вона мила підлогу, я готувала вечерю. Якщо вона миє ванну, то я протираю пил. Ми завжди ділили свої обов’язки, все було добре. Але мене дуже напружував момент з тим, що Віка зовсім нічого не робить і ніколи не допомагає нам. -Так вона працює, а ми з тобою вдома сидимо. Тож нехай відпочиває. Ще все життя попереду ще встигне посуд намити. -Але я теж з дому віддалено працюю. – Ну ти порівняла … все одно вдома сидиш, а Віка більше втомлюється.
Я теж втомлююся, тим більше зараз ваrітна.Якщо тобі важко за 10 хвилин посуд вимити, ти мені так і скажи – я за тебе зроблю. А то наїхала на Віку, вже півгодини про це говоримо. Мені насправді дуже прикро, що ставлення до мене та Віки таке різне. Я ж не чужа людина, тим більше скоро народжу їм першого онука, можна було б і свою дочку попросити хоча б за собою прибирати. А то Віка як маленька дитина – де поїсть, там і залишить свій брудний посуд. А ми потім прибираємо за нею, як служниці.