У мене є подруга Женя, дружимо ми вже давно, але багато хто дивується, як ми такі різні, але примудряємося разом уживатися. А річ у тому, що у мене з Женею протилежні темпераменти. Я дуже спокійна людина, мені подобається тихо і в родинному колі проводити свої вечори. Якщо попереду вихідні, то мені подобається посидіти до ночі, подивитися якийсь фільм. А ранком спати до обіду. Але Жені такий режим дня не до вподоби. Вона може без попередження вдертися до мене в квартиру з самого ранку і будити мене зі словами, що мені потрібно оновити гардероб. У мене насправді небагато речей, бо я люблю у всьому порядок. Але мені вистачає того, що маю.
Женя вважає, що у мене дві футболки та одні штани, тож треба купити мені щось нове та яскраве. Вона взагалі завжди думає, що краще за мене знає, як треба жити. Вона каже, що я не на повну живу своє життя, що мені не вистачає емоцій. Але ті екстремальні емоції, які переживає Женя, для мене не підходять. Вона мені вже кілька разів дарувала стрибок із парашутом, похід із альпіністами, стрибок із великої тарзанки. Але я боюся висоти і не збираюся з цим справлятися, мені подобаються книжки та тихі прогулянки, а не стрибки та атракціони. Але Женя цього не розуміє і ображається, якщо я відмовляюся від її витівок. На свій день народження я хотіла посидіти у затишному кафе з Женею, ще однією подругою та батьками, але Женя вирішила, що треба влаштувати мені вечірку.
Тож зібрала купу народу, зробила мені сюрприз. Половину людей на вечірці я не знала, мені було дуже некомфортно, шуміла музика, усі танцювали. Я просто віддала гроші за цей бенкет і пішла додому. Випадок у кафе став моєю останньою краплею. Я замовила рибу, але Женя сказала офіціанту, що я замовила якусь нудну нісенітницю, стала диктувати замість мене моє замовлення. Я сказала офіціанту, що мені нічого не потрібно, встала та пішла. Женя тоді дзвонила мені сто разів, говорила, що я не права і повинна ще прощення просити. Але вона цього не дочекається, доки сама не зрозуміє, що не треба все в моєму житті за мене вирішувати.