Понеділок день важкий. Та ще й погода не радувала. Свинцеві хмари нависли над містом і йшов дрібний неприємний дощ. Я їхав на роботу у маршрутці, наповненій наполовину. На черговій зупинці ввалився неохайний чоловік, що пахнув перегаром, років сорока. Оплативши проїзд, дійшов до сидіння і впав у вільне крісло поряд з дамою у віці. Чи то настрій у дами був відповідний, чи по життю вона взяла на себе місію ставити на шлях істинний тих, хто оступився. Але вона розпочала рятівну бесіду. – Як я можу до вас звернутись?
Запитала вона Чоловік незрозумілими очима глянув на даму. – Як тебе звати? – перевів питання чоловік із сусідньої лави. – …Генадій. – відповів чоловік і кивнув як гусар, позначивши уклін. – Геннадію, і що ж вас спонукало до такого способу життя? – Запитала дама. Знову незрозумілий погляд. – Як ти докотився до такого життя? – перевів питання сусід. Геннадій знизав плечима, мовляв, сам не розумію. – Геннадію, ви повинні відмовитися від такого способу життя! У вас обличчя вольової та сильної людини. Ви можете і маєте стати господарем становища. І не піддаватися спокусам. – Угу… – Киньте свою згубну пристрасть! Вийдіть на роботу! Ви ще досить молоді, не ставте на собі хрест. Повірте, після сорока життя лише починається. Змініть вектор!
Угу… – Ви ж усвідомлюєте, що опустилися на дно! Ви своєю поведінкою кидаєте виклик суспільству! Але хіба ви самі не мрієте про зміну способу життя? Вам достатньо лише змінити напрямок своїх думок. З негативного на позитивне! – Угу… Маршрутка підійшла до чергової зупинки. Геннадій, підвівшись, пішов на вихід, вийшов із маршрутки, постояв набагато, потім сказав, звертаючись до жінки: – Нема для кого, шановна … А для себе?.. Не можу і не хочу! Далі ми їхали мовчки. Усі дивилися або у вікно, або поринули у свої телефони. Лише дама сумно дивилася на кінчики своїх черевиків.