Ще з того моменту, як мій син мені зізнався, що він нещодавно почав зустрічатися з однією дівчиною, яка йому дуже подобалася, і вони вже планували весілля, у моїй голові були лише дві думки. Думка перша: треба познайомитися з дівчиною сина, зрозуміти, яка вона дівчина, якою дружиною буде, і чи варто взагалі їм одружитися, а інша думка: як мені не терпиться стати бабусею. Вже після весілля сина, бажання відчути на собі радість становлення бабусею зросло разів у 5, через що я сама цього не розуміючи діставала сина і невістку своїми проханнями нар одити дитину скоріше.
Онук все ж таки не змусив себе чекати, і я була шалено рада його появі, щодня я няньчилась з ними, навіть не давала батькам дитини погратися з нею, адже сама не могла відстати від онука ні на секунду. Мій син – єдина дитина в сім’ї, і мені завжди вистачало ще одного малюка, адже син виріс дуже швидко, і я не встигла насолодитися його дитинством. Онук якраз був такий схожий на батька, ніби це мій син знову перетворився на немовля. От я й не відходила від онука ні на крок. Ось тільки згодом я помітила, що я дуже розпестила… не дитину, а її батьків.
Поки я була у сина, вони могли залишити дитину зі мною, а самі піти гуляти ресторанами з друзями, і вони часто не поверталися до пізньої ночі, і я для них стала якоюсь нянькою. У мене іноді теж бувають плани, я теж втомлююся. Вони цього просто зрозуміти не хотіли. Спочатку я намагалася вселити собі, що вони ще молоді, їм хочеться погуляти ще трошки, а мені самій нескладно посидіти з онуком, але потім я почала сильно втомлюватися, а діти мене не розуміли.